Про нас
Про Дім
Дім Преображення розташований в селищі Рудно, біля Львова, у затишному і безпечному місці .
Важко собі уявити кращого місця на нашу місію щодо відновлення священників та монахів.
Будинок розрахований на 7 – 8 осіб.
Термін інтенсивного етапу відновлення – 4-5 місяців. Підтримка тверезості є довготривалою.
Важко собі уявити кращого місця на нашу місію щодо відновлення священників та монахів.
Будинок розрахований на 7 – 8 осіб.
Термін інтенсивного етапу відновлення – 4-5 місяців. Підтримка тверезості є довготривалою.
Мета Дому
Метою дому одужання є надання інформації, навчання, підтримки одужання і догляду, потрібного для того, щоб забезпечити священникам, монахам і семінаристам, які страждають від алкоголізму та інших поведінкових розладів, найкращу можливість на якісне одужання, здоров'я та духовне відродження.
Для цього ми створили умови, які б найбільше сприяли добротному проведенню програми зцілення. Важливо пам'ятати, що ми займаємося духовенством – з особами, які покликані Господом до особливого служіння, проте через хворобу алкоголізму не спроможні як слід його виконувати.
Хоча священники проходять реабілітацію в «звичайних» центрах, проте це не найкращий спосіб. Спеціалісти переконані, самі це бачимо, і досвід за кордоном показує – окремі програми для духовенства є потрібними.
Для таких осіб потрібна програма одужання, що створена спеціально для того аби допомогти якнайбільш успішно справлятися з викликами алкоголізму. Основна наша ціль це допомогти учасникам програми одужання – визнати їхню головну проблему – алкоголізм, та навчитися жити тверезо і досягнути психічного і духовного здоров'я. Паралельні важливі напрямки нашої допомоги – це праця з почуттями сорому і вини, ізоляції, страху, нерозуміння, відчуття покиненості, неадекватність, почуття меншовартості, образи, самотності, тощо.
Для цього ми створили умови, які б найбільше сприяли добротному проведенню програми зцілення. Важливо пам'ятати, що ми займаємося духовенством – з особами, які покликані Господом до особливого служіння, проте через хворобу алкоголізму не спроможні як слід його виконувати.
Хоча священники проходять реабілітацію в «звичайних» центрах, проте це не найкращий спосіб. Спеціалісти переконані, самі це бачимо, і досвід за кордоном показує – окремі програми для духовенства є потрібними.
Для таких осіб потрібна програма одужання, що створена спеціально для того аби допомогти якнайбільш успішно справлятися з викликами алкоголізму. Основна наша ціль це допомогти учасникам програми одужання – визнати їхню головну проблему – алкоголізм, та навчитися жити тверезо і досягнути психічного і духовного здоров'я. Паралельні важливі напрямки нашої допомоги – це праця з почуттями сорому і вини, ізоляції, страху, нерозуміння, відчуття покиненості, неадекватність, почуття меншовартості, образи, самотності, тощо.
Дух спільноти
Успішність шляху одужання для тих, хто бере участь в програмі Дому Преобреження, великою мірою залежить від того, наскільки вони прийняли програму одужання та як наполегливо взялися до праці над собою. Вважаємо, що для цього неодмінним є аби в Домі Преображення панував особливий дух: спокій, мир і молитовний настрій у який учасники могли б зануритися. Усе це супроводжується доброзичливістю, повагою та безумовним прийняттям між усіма. У свою чергу це вимагає багато зусиль від усіх: як від учасників програми, так і від команди.
Ми всі вболіваємо над тим, щоб у нас дійсно проявлялися повага та любов до ближнього, які сприяють зціленню усіх. Усі виконавці нашої місії є свідомі того, що надання допомоги та підтримки іншим це покликання до певного служіння на яке вони з покорою та вдячністю дають свою згоду.
А найважливіше для нас це покладатися на Бога та Його ласку, і пам'ятати та приймати цей найважливіший факт, що: «З нами Бог».
Ми всі вболіваємо над тим, щоб у нас дійсно проявлялися повага та любов до ближнього, які сприяють зціленню усіх. Усі виконавці нашої місії є свідомі того, що надання допомоги та підтримки іншим це покликання до певного служіння на яке вони з покорою та вдячністю дають свою згоду.
А найважливіше для нас це покладатися на Бога та Його ласку, і пам'ятати та приймати цей найважливіший факт, що: «З нами Бог».
Співпраця з Владиками УГКЦ
Дім Преображення намагається тримати близькій зв'язок з Владиками УГКЦ та з ігуменами наших монастирів. Ми вважаємо, що це дуже важливо щоб вони були повідомлені про нашу діяльність, поінформовані про хворобу алкоголізм та одужання
від нього, як також зрозуміли як можна скерувати священника чи монаха до нас та якнайкраще їх підтримувати, коли вони починають жити тверезо.
від нього, як також зрозуміли як можна скерувати священника чи монаха до нас та якнайкраще їх підтримувати, коли вони починають жити тверезо.
Ми разом співпрацюємо щоб створити хороші відносини та успішну співпрацю, щоб допомагати учасникам нашої програми. Ми намагаємося працювати усі разом – Владика (або його представник), учасник програми одужання і член команди Дому Преображення. Наша мета це осягнути здорову співпрацю, щирість, довіру та взаємну повагу, щоб створити відповідні обставини на якісне та повне одужання.
Обитель св. Йоана Богослова у м. Львів-Рудно
Коротка історія обителі Св. Йоана Богослова, в якому зараз Дім Преображення розвиває своє служіння для наших Богопосвячених осіб. Здається, що це не випадковість, що ми зараз тут.
У той час, коли радянською владою було закрито Унівську Лавру і практично всі дочірні монастирі, брати яких не арештували і не ув'язнили, були змушені розсіятися по селах і містечках Галичини. Щоби зберегти чернечу спільноту, вони збиралися невеличкими групками по троє-четверо осіб, щоби не викликати підозр безбожного режиму, і поселялися в приватних помешканнях, які, таким чином, ставали підпільними монастирями. У таких катакомбних обителях заховувалося богослужбове правило, монахи й надалі пробували жити в обітах убожества, послуху та чистоти, які вони прирекли Богові і зреалізовувати своє покликання, незважаючи на гоніння.
Одним із таких монастирів, який виник на переломі 1950-1960-тих років, є обитель св. Йоана Богослова, яка розташувалася на околицях міста Львова – у селищі Рудно. Історія постання цього дому є такою. Декілька монахів із закритої Лаври поселилися в помешканні однієї старенької жінки, яке було на краю селища, аж під лісом, щоб не привертати до себе уваги пильного ока відповідних радянських спецслужб. Проте, невдовзі постало питання про побудову власного будинку, який і було збудовано неподалік, спільними зусиллями не тільки тих студійських ченців, що жили в Рудно, але й інших монахів зі Львова і Брюхович. Будівництво цього монастиря, за спогадами о. Володимира (Василія Вороновського), ініціював о. Никанор (Дейнега), підпільний архімандрит Унівської Лаври, який був наступником на цій посаді після блаженного Климентія (Шептицького).
У даній обителі проживав о. Никанор та ще три ченці: ієромонах Паладій (Копоть) та схимонахи Єротей (Дубик) і Єфрем (Михайлюк). Але в 1963 р. о. архимандрит переїхав до Львова, звідки йому було легше керувати підпільними монастирями, тим більше, що невдовзі блаженним Василієм (Величковським) його було висвячено на єпископа підпільної УГКЦ. Таким чином, життя обителі проходило своєю чергою, тут служилося кожен день повне молитовне правило, приходили за духовною поживою вірні катакомбної Церкви. До речі, саме тут із чернечим життям познайомився теперішній архимандрит, уже відновленої Унівської Лаври, владика Юліан (Вороновський), що приходив сюди іще юнаком. Окрім того, ченці вели присадибне господарство, яке забезпечувало їм прожиття. Ним займався бр. Єфрем, а бр. Єротей, який нездужав на ноги, займався оправлянням книг. У Рудно нерідко приїздили й інші студійські монахи, тут, як правило, відбулися вибори підпільних провідників монастиря. Таким чином тривало життя цієї невеликої обителі, а невдовзі брати залишилися вдвох, оскільки в 1976 р., на 73-му році життя, о. Паладій переставився до Господа.
Проте, настали нові часи, комуністична система почала розхитуватися, а наша Церква, а з нею – і ченці Студійського Уставу, вийшли із підпілля. Ці події вдихнули нове життя у Руднівську обитель, оскільки, за Божим Промислом, починаючи з 1990 р., у колишньому піонерському таборі "Гранада", який був розташований поряд із підпільним монастирем, відкрилася Львівська Духовна Семінарія Святого Духа. Тому в 1992 р. Загальна Рада Свято-Успенської Унівської Лаври прийняла рішення про реконструкцію обителі та її пристосування до потреб тих ченців, які тут проживатимуть і навчатимуться в Духовній Семінарії. Протягом цього часу померли брат Єротей (+1992) та брат Єфрем (+1995), які перенесли всі тягарі катакомбного життя і дочекалися виходу нашої Церкви з підпілля. Їх похоронено на кладовищі на Чернечій горі, неподалік відновленої Унівської Лаври. А з 1995 р. до Руднівського монастиря прийшли перші студенти-монахи. Настоятелем обителі св. Йоана Богослова став бр. Йосафат (Войтек), а через два роки в студійному домі подвизалося уже до п'ятнадцяти осіб.
В обителі знову було налагоджене чернече правило, проте на Літургії брати ходили до семінарії, оскільки в монастирі не було священика. Такою була ситуація до 2 січня 1999 р., коли настоятеля обителі, уже ієродиякона Йосафата, випускника ЛДС, було рукоположено на ієромонаха, а 15 квітня 2000 р. владика Любомир (Гузар) освятив монастирську каплицю, розпис якої було завершено в 2001 р. Окрім того, тут сформовано бібліотеку для потреб ченців-студентів.
За такий недовгий час життя обителі як студійного дому, з її стін вийшло cім ієромонахів: Йосафат (Войтек), Всеволод (Оліярник), Василій (Захарусь), Леонтій (Тумовскій), Макарій (Дутка), Онуфрій (Кіндратишин) та Рафаїл (Стронціцький); два ієродиякони: Антоній (Стефанишин) і Мануїл (Пишкович), а також – схимонахи: Атанасій (Сидорак) й Іриней (Волошин).
Проте, з переїздом Львівської Духовної Семінарії з Рудно на Хуторівку, ченці-спудеї переїхали до Львова, а в обителі залишилося два ченці. З травня 2011 р. тут перебував новіціат Святоуспенської Унівської Лаври на чолі з ієрм. Аліпієм (Федуном), який влітку 2017 р. знову був переведений до Унева.
У грудні 2018 р. ченці Святоуспенської Унівської Лаври погодилися надати обитель новоствореному Дому Преображення на виконання своєї місії з алко-залежними священниками, монахами та монахинями, і 14-ого травня 2019 Дім Преображення офіційно був відкритий. Львівський Митрополит Ігор Возняк, з співучастю тодішнього Ігумена Унівської Лаври, Іллі (Мамчака), відправив Богослужбу відзначаючи відкриття Дому Преображення. Дім Преображення прийняв першого учасника на свою програму у серпні того ж року.
Свято покровителя обителі – св. Йоана Богослова святкується двічі на рік: 9 жовтня та 21 травня.
Одним із таких монастирів, який виник на переломі 1950-1960-тих років, є обитель св. Йоана Богослова, яка розташувалася на околицях міста Львова – у селищі Рудно. Історія постання цього дому є такою. Декілька монахів із закритої Лаври поселилися в помешканні однієї старенької жінки, яке було на краю селища, аж під лісом, щоб не привертати до себе уваги пильного ока відповідних радянських спецслужб. Проте, невдовзі постало питання про побудову власного будинку, який і було збудовано неподалік, спільними зусиллями не тільки тих студійських ченців, що жили в Рудно, але й інших монахів зі Львова і Брюхович. Будівництво цього монастиря, за спогадами о. Володимира (Василія Вороновського), ініціював о. Никанор (Дейнега), підпільний архімандрит Унівської Лаври, який був наступником на цій посаді після блаженного Климентія (Шептицького).
У даній обителі проживав о. Никанор та ще три ченці: ієромонах Паладій (Копоть) та схимонахи Єротей (Дубик) і Єфрем (Михайлюк). Але в 1963 р. о. архимандрит переїхав до Львова, звідки йому було легше керувати підпільними монастирями, тим більше, що невдовзі блаженним Василієм (Величковським) його було висвячено на єпископа підпільної УГКЦ. Таким чином, життя обителі проходило своєю чергою, тут служилося кожен день повне молитовне правило, приходили за духовною поживою вірні катакомбної Церкви. До речі, саме тут із чернечим життям познайомився теперішній архимандрит, уже відновленої Унівської Лаври, владика Юліан (Вороновський), що приходив сюди іще юнаком. Окрім того, ченці вели присадибне господарство, яке забезпечувало їм прожиття. Ним займався бр. Єфрем, а бр. Єротей, який нездужав на ноги, займався оправлянням книг. У Рудно нерідко приїздили й інші студійські монахи, тут, як правило, відбулися вибори підпільних провідників монастиря. Таким чином тривало життя цієї невеликої обителі, а невдовзі брати залишилися вдвох, оскільки в 1976 р., на 73-му році життя, о. Паладій переставився до Господа.
Проте, настали нові часи, комуністична система почала розхитуватися, а наша Церква, а з нею – і ченці Студійського Уставу, вийшли із підпілля. Ці події вдихнули нове життя у Руднівську обитель, оскільки, за Божим Промислом, починаючи з 1990 р., у колишньому піонерському таборі "Гранада", який був розташований поряд із підпільним монастирем, відкрилася Львівська Духовна Семінарія Святого Духа. Тому в 1992 р. Загальна Рада Свято-Успенської Унівської Лаври прийняла рішення про реконструкцію обителі та її пристосування до потреб тих ченців, які тут проживатимуть і навчатимуться в Духовній Семінарії. Протягом цього часу померли брат Єротей (+1992) та брат Єфрем (+1995), які перенесли всі тягарі катакомбного життя і дочекалися виходу нашої Церкви з підпілля. Їх похоронено на кладовищі на Чернечій горі, неподалік відновленої Унівської Лаври. А з 1995 р. до Руднівського монастиря прийшли перші студенти-монахи. Настоятелем обителі св. Йоана Богослова став бр. Йосафат (Войтек), а через два роки в студійному домі подвизалося уже до п'ятнадцяти осіб.
В обителі знову було налагоджене чернече правило, проте на Літургії брати ходили до семінарії, оскільки в монастирі не було священика. Такою була ситуація до 2 січня 1999 р., коли настоятеля обителі, уже ієродиякона Йосафата, випускника ЛДС, було рукоположено на ієромонаха, а 15 квітня 2000 р. владика Любомир (Гузар) освятив монастирську каплицю, розпис якої було завершено в 2001 р. Окрім того, тут сформовано бібліотеку для потреб ченців-студентів.
За такий недовгий час життя обителі як студійного дому, з її стін вийшло cім ієромонахів: Йосафат (Войтек), Всеволод (Оліярник), Василій (Захарусь), Леонтій (Тумовскій), Макарій (Дутка), Онуфрій (Кіндратишин) та Рафаїл (Стронціцький); два ієродиякони: Антоній (Стефанишин) і Мануїл (Пишкович), а також – схимонахи: Атанасій (Сидорак) й Іриней (Волошин).
Проте, з переїздом Львівської Духовної Семінарії з Рудно на Хуторівку, ченці-спудеї переїхали до Львова, а в обителі залишилося два ченці. З травня 2011 р. тут перебував новіціат Святоуспенської Унівської Лаври на чолі з ієрм. Аліпієм (Федуном), який влітку 2017 р. знову був переведений до Унева.
У грудні 2018 р. ченці Святоуспенської Унівської Лаври погодилися надати обитель новоствореному Дому Преображення на виконання своєї місії з алко-залежними священниками, монахами та монахинями, і 14-ого травня 2019 Дім Преображення офіційно був відкритий. Львівський Митрополит Ігор Возняк, з співучастю тодішнього Ігумена Унівської Лаври, Іллі (Мамчака), відправив Богослужбу відзначаючи відкриття Дому Преображення. Дім Преображення прийняв першого учасника на свою програму у серпні того ж року.
Свято покровителя обителі – св. Йоана Богослова святкується двічі на рік: 9 жовтня та 21 травня.